РОДИНА
Гляжу в туман,
что возле дома,
В гнилом Полесье
я живу,
И вспоминаю
запах Дона,
На берегах его
траву.
Там небо
ярко-голубое,
А солнце жжёт
ракиты лист.
Родное мне там
всё́,
родное,
И жаркий воздух
свеж и чист.
Чем дальше ты,
тем ты дороже,
Россия, ты мне
тем родней.
Берёзы, степь,
песок – вы тоже
Всего на свете
мне милей.
Лишь тем мирюсь
я с Украиной,
Что за окном
моим растут
Берёзы рядышком
с рябиной –
Привет России
мне несут.
На них глазами
отдыхаю,
Зелёный лист иль
золотой,
Пейзаж России
вспоминаю
И летом милый и
зимой.
РОДНАЯ РЕЧЬ
О, моя родная
речь!
Я должна тебя
беречь.
Тем уже народ
велик,
Что сберег он
свой язык.
РЯБИНА
Смотри, растёт
рябина. Вот красавица!
И ростом, и
своим нарядом славится.
Весною белым
цветом наряжается,
Плодами вся
потом уж покрывается
Зимой, когда
дрожит калина голая,
Стоит рябина
красная весёлая
СУДЬБА
Мы по жизни все
идём:
Тот – легко, тот
– спотыкаясь,
Величаво тот
идёт,
Тот –
ссутулившись, шатаясь.
Одного судьба
ведёт
Ровной, гладкою
дорогой,
Поддержит под
локоток,
Чтобы не ушиб он
ноги.
А другой всю
жизнь свою
Спотыкается о
камни,
И о каждом у
него
Остается шрам на
память.
Как судьба ты
делишь нас
На богатых да на
бедных,
Это ты растишь
таких:
Неприветливых,
зловредных.
Если чья-то
жизнь течет
Так легко, как
бы играя –
Помни, много
есть таких
У кого она иная.
Кто с отчаяньем
тупым
Жизнь влачит,
как наказанье,
Молит Бога, чтоб
скорей
Это кончилось
страданье.
ОСЕННИЕ
ЗАРИСОВКИ
1.
Небо в тучах,
хлещет дождь,
Ветер рвёт
зелёный лист.
Лето, ты куда
идешь?
Возвратись.
Вернись. Вернись!
2.
Тихо листья
шуршат под ногами
Их ковёр
разрушаю легко.
Это лето
прощается с нами,
Но проститься
мне с ним нелегко.
3.
Под ногами
листья шелестят.
В них, шагая,
мягко утопаю.
Клином в небе
журавли летят.
Я грущу. О чём?
Сама не знаю.
4.
В «бабьем лете»
греется душа.
Жёлтый лист
берез – глазам отрада.
Как бывает осень
хороша
В октябре, в
разгаре листопада!
5.
Зелень отмирает,
листья пожелтели
И с попутным
ветром к югу улетели.
Ветер тучу
гонит, дождик поливает
И природа молча,
тихо засыпает.
6.
Мне осень стучит
чёрной веткой в окно
И жёлтые листья
со злостью бросает.
А я в этой буре
лишь вижу одно –
То вестник зимы
над землёй пролетает.
ЗИМНИЕ ПЕЙЗАЖИ
1.
Лето отлетело,
осень отошла,
Снегом
белым-белым к нам зима пришла.
Снег искрит на
солнце, а мороз трещит!
Что ж никто у
печки греться не спешит?
2.
Под периной
белой спит и лес и поле.
Кажется, под
снегом жизни нету боле.
Заморозить хочет
всех мороз трескучий,
А из чёрной тучи
снег летит колючий.
Но стрелой
промчался зайка снежно-белый,
Волк под елью
воет, словно ошалелый,
Вот лиса
промчала, след свой заметая,
И качнула ветку
птица, улетая.
3.
Вьюга воет, снег
кружит,
Замела дорогу.
Уж тропинка не
бежит
К моему порогу.
Снегом бросила в
окно,
Веткой
постучала.
Я к окну – она
давно
С ветром
убежала.
4.
Ах ты, зимушка-зима,
уж не злись.
Снег не сыпь, в
метели ты не кружись.
Ведь твои уже
денечки прошли,
А весенние – подошли.
8 МАРТА 2005 ГОДА
Весна – на
календаре.
Зима – у нас на
дворе.
Мороз и вьюга, и
снег
Пути равняют для
всех.
Восьмое вижу
число
И всем метелям
назло
Весну уж
чувствую я,
Проснётся вскоре
земля.
А снег в колено
лежит.
И вьюга нас уже
злит.
Снежинок
радостный пляс
Теперь не радует
нас.
Мы ждем, когда
из-за туч
Блеснёт нам
солнышка луч.
Тогда утихнет
метель
И звонко станет
капель
Весны мелодию
петь,
И ёжиться снег,
сереть,
И плакать
исподтишка,
Хоть слёз не
видно пока.
Под снежной шубой
они
Еще хранятся. Но
дни
Уж солнечные
идут,
Нам солнце
светит. И тут
Рыдать начинает
зима
И плачет, и
плачет...
Сама
Нам дарит слёзы
свои,
А мы говорим –
то ручьи
Весенние бодро
бегут.
Мы рады – они
нам несут
Весенний солнца
привет.
И солнце дарит нам
свет.
Его мы радостно
ждём,
К нему навстречу
идём,
Ему подставляем
лицо,
Его называем
отцом.
Ах, милое
солнце-свет,
Мы принимаем
привет,
Что шлёт нам
гостья весна!
В силу уж входит
она.
ВЕСНА ПРИШЛА
Снег растаял уж на
вершинах,
И ручьи бегут с
гор в долину.
Солнышко теплей
пригревает
И зима от нас
убегает.
Припев:
Весна, весна
пришла!
Она в сердца
вошла:
Зовет нас жить,
любить,
Зимы мороз
забыть.
Ты, весна,
ступай веселее.
Зиму изгоняй
поскорее.
Пусть природа
вся оживает,
Зеленеет и
расцветает.
Припев.
Солнышко меня
согревает.
К жизни вновь
оно призывает.
С каждым днем я
все здоровею,
Кажется, что я
молодею.
Припев
ЗЛОБА
Злоба ты моя!
Как на злобу дня
Разозлилась я!
Уж ругать-ругать,
Да кричать-кричать
Притомилась я.
Провались ты всё
В преисподнюю,
С глаз моих
долой!
Тяжела ты,
жизнь,
Ох, трудна ты,
жизнь!
Стала ты
борьбой.
Вот идёт борьба!
Не на жизнь – на смерть!
Выживание.
Жить бы
как-нибудь,
Ног не протянуть.
Прозябание.
Как могу одна,
Что могу одна
В этом
изменить?
Остается лишь
К Господу
взывать
И Его просить:
«Господи! О, да!
Мы грешны всегда
–
Признаюсь Тебе.
Но взгляни на
нас –
Трудно как
сейчас
С сатаной в
борьбе.
Дело тяжкое,
Очень трудное –
Нам ли превозмочь?
Мы в борьбе
одни,
И бывают дни –
Уж совсем
невмочь!»
И опять прошу,
И опять кричу
Я, взывая в
ночь:
«Господи,
прости!
Господи, спаси!
Прииди помочь!»
НЕ ЗНАЛА Я ДОБРА
Не знала я
добра, не знала.
И жизнь моя
прошла – пропала.
Её мне жалко,
больно, горько.
Теперь о том
печалюсь только,
Чтоб детям,
также чтобы внукам
Житьё-бытьё не
стало мукой.
Дай, Господи,
хоть им Ты счастье
И отведи от них
ненастье.
Благослови их,
Боже правый,
И укажи Ты путь
им правый,
Чтоб честно
жизнь они прожили
И Бога в сердце
сохранили.
ХОХЛЫ МЕНЯ
ДОСТАЛИ !
Хохлы меня
достали!
Уж как они
кричали!
Двенадцать лет галдели –
Добились, что хотели:
Чтоб вспомнила
я, наконец,
Кто моя мать и
мой отец,
Что нужно Родину
любить,
Язык родной свой
не забыть.
С какой я стати
речь чужую
Себе взяла, как
бы,
родную?
Не ближе будет,
наконец,
Мне тот язык,
что дал отец?
А матэрынська
ридна мова?
Увы, не знаю я
ни слова.
По-польски,
то хоть понимаю,
А,
чешский вовсе уж не знаю.
И,
выбора коль не осталось, –
Мне русским
говорить досталось.
Придется русский
вспоминать,
Украинский уж
забывать,
Хоть было все
наоборот,
Вплоть до сих
пор, который год.
Да я его и не
забуду
Ведь в Украине
жить я буду.
Судьба такая нам
досталась –
Винить
правительство осталось.
СССР заслуга в
том:
Забыли кто мы,
где наш дом.
Бабуля полька,
дед мой чех,
И как так
получается,
Что их ребенок,
моя мать
Украинкой
рождается?
Судьбой за
русского она
Потом уж замуж
отдана,
И вот ее увозит
он
К себе на
родину, на Дон.
Там родилась я,
вырастала
И слово первое
сказала,
Там с первым
криком при рожденьи
России воздухом
дышала.
И первый шаг мой
в Вёшках был,
Где тихий Дон
неспешно плыл.
Там вся родня
отца, моя,
Но вскоре уж
сиротка я.
И мать вернулась
в Украину,
Покинула она
чужбину.
Тогда от Родины
своей
Уехала я вместе
с ней.
Так и живу я
здесь поныне
На этой
нэньке-Украине.
Двенадцать лет
уже она
И не вдова, и не
жена,
А самостийна
Украйина!
Забыла мать она
и сына,
Сама себе не
даст уж рады,
Ничем хохлы уже
не рады.
Ведь тыщу лет
они мечтали
И, наконец,
свободны стали!
Легко свобода им
далась
Да на черта она
сдалась!
Хотели, вроде,
как получше,
А вышло снова –
как всегда.
Ну, что сказать?
Тяжёлый случай!
Процесс пошёл,
ушла вода.
Уже былого не
воротишь,
К Союзу больше
нет пути,
Теперь уж,
хочешь иль не хочешь,
А самостийно ей
идти.
Но как? Куда? За
кем идти?
Налево, прямо
иль направо?
В чём выбор
верного пути,
Чтобы окончить
всё на славу?
К чему
стремиться? Что хотеть?
За мыслями им не
поспеть –
Так не привыкли
люди жить,
Чтобы своим
путём ходить.
Вели их раньше
за собою
Вожди, гетманы,
просто паны,
И вот теперь
стоят толпою,
Как стадо
брошенных баранов.
Лишь кто в
коммерции, тому
Все те проблемы
ни к чему:
Имеешь деньги –
будешь жить,
Легко в
житейском море плыть.
Кто у руля
страны стоят –
О лучшей жизни
говорят,
Народ надеждой
утешают,
А сами время не
теряют –
Сегодня, как
цари, живут,
От жизни всё они
берут.
Мечтой дурак
пусть богатеет.
Ну, а пока дурак
потеет,
Ведь, если
станет басни слушать,–
Не будет он
иметь что кушать.
Кто хочет на зарплату
жить –
Попробует пускай
прожить.
А депутаты?
Депута-а-ты…
Они у нас народ
богатый…
И бедняка им не
понять.
Им лишь бы куш
себе сорвать,
Себя, семью чтоб
обеспечить.
В Верховной Раде
только речи
Текут, текут,
текут, текут…
Иль депутаты
морды бьют
(Так выясняют
отношенья).
Или блокируют
решенья,
Иль друг на
друга что-то брешут,
Иль языки
бесплодно чешут.
Речь о религии
ведут –
Хоругвями друг
друга бьют,
Друг другу храмы
оскверняют,
Служителей вон
изгоняют.
А если заведут
розмову
Про соловйину,
калынову,
Про украйинську,
матэрынську,
Дэржавну мову,
наконец,
То крику будет!
Мой отец!
К трибуне давка,
все кричат
И речи умные
толкают,
Простой народ
все поучают,
Как нужно мову
им любить,
До смерти
верными ей быть!
А в школах,
ВУЗах всё
учить
И в учрежденьях
говорить
Лышэ дэржавною
тэпэр!
Парламентские
слушанья
На том и
завершались.
Весь день
кричали, спорили,
Премного
возмущались.
Назавтра выйдут
на трибуну
По-русски речи
поведут.
И все молчат,
всё тихо тут.
И никого не
удивляет –
Вэрховна Рада
розмовляе
Чужим народу
языком.
Двенадцать лет
уже притом!
Ведь кончилась
розмова
Про украйинську
мову!
А вот одна
бензоколонка
«Бензин»1
по-русски написала.
Заммэра2
наша очень громко
На заседаньях
выступала.
Им предписанья
высылали,
А в них ругали,
принуждали
По-украински
написать – «Бензин»
И их не
раздражать!
О героическом
поступке,
Что заместитель
совершила.
Газета мэрии
писала –
Читателей всех
рассмешила.
Да каждый в
городе наслышан,
Что мэр3
украинский не знает.
Ведь радио
противно слушать,
Когда он с речью
выступает.
Украинским речь
начинает –
Его
надолго не хватает.
Так начинает
говорить,
Как беларус
слова крутить:
Полслова тем, полслова
этим,
Вид сделаем, что
не заметим.
Уж посторонним
слушать стыдно –
По нём
смущения не видно!
Чтоб жизнь
прожить на Украине
И языка не знать
поныне?
Ведь он же мэр!
Ведь он же мэр!!
Он горожанам всем
пример!!!
Ну,
что сказать мне в заключенье?
Припомните хоть
поговорку вы.
Вот на
украинском то изреченье:
«Хоч сядь та
плач, а хочэш – стоячы рэвы».
1)
«Бензин»пишется одинаково по-русски и по-украински.
2) Заместитель
мэра – С.Богатырчук-Крывко.
3) Мэр –
В.Чайка.
КТО МЕШАЕТ
Вроде, вправду, это
Путин1 виноват,
Что по-русски
украи́нцы говорят.
Люби друзи, вы
забыли свой язык?
Это мода, или
это просто бзик?
Почему вы речь
Родную
презираете?
Даже Путина
По-русски вы
ругаете.
Весь, когда-то,
«высший свет»
Говорил
французским,
А немного
«низший свет»
Говорил
по-русски.
Лишь неграмотный
мужик
Сберегал родной
язык.
Пан считает
украи́нский
Мовой «грубою»,
мужицкой
Даже если этот
пан
Лишь недавно снял
жупан.
Оставляет пан
село,
В город
выселяется,
Украи́нский
он забыть
Со всех сил
старается.
Дети учатся
по-русски,
Кто богаче –
по-французски.
Забывается тогда
Украи́нский
навсегда.
Революция
сравняла
И панов и
батраков,
Да теперь уж не осталось
Ни панов, ни батраков.
Ведь паны лежат
в могиле,
«Куркули» гниют
в Сибири,
Батраки всю власть забрали,
«Высшим светом» они стали.
И по-русски
говорить
Наш мужик уж
норовит –
Как иначе
доказать,
Что не «быдло» он,
а знать?
(У поля́ков
это слово
Есть
ругательства основа.)
Западэ́нэць
ненавидит
Его хуже мата.
«Жэ́бы
По́льска
не згинэ́ла!»
«Будь вона
прокля́та!
Скилькы крови
наточыла
Из нашого
брата!»
Ну, да, что ни
говори,
А культуры
больше
Научили нас,
когда
Были мы «под
Польшей».
Но в теперешний
уж век
Всяк свободен
человек!
Кто мешает украи́нцу
Русский начисто
забыть,
«Украйи́нськым,
матэры́нськым,
Соловйи́ным»
говорить?
1) Путин –
президент России
ЛІТНІЙ РАНОК
Я рано проснуся, вікно відчиню,
Вдихну ще нічну прохолоду.
Хай промені сонця і неба блакить
До мене в кімнату заходять.
Ось липа цвіте – повен пахощів двір.
А як соловейко співає!
Він подругу вірну та душу мою
Щодень співом тим звеселяє.
Співай, соловейчику, пташко мала,
Хай радісний спів твій лунає!
Що день народився, а нічка пройшла
Він цілому світу звіщає.
Я дякую, Боже, Тобі за усе:
Що небо над нами блакитне,
Що пташка щебече, що липа цвіте
І сонечко світить привітне.
РОЗДУМ
Як радісно та весело нам жити
Тоді, як ми усі ще молоді!
Для нас усе: і сонце в небі світить,
І небо, що відбилося в воді,
Ці квіти, що на луках розцвітають,
Той ліс, що таємниче так шумить,
І птахи, що над нами пролітають,
І річка, що долиною біжить.
Давно було... Ми всі отут гуляли,
А вранці зустрічали сонця схід.
Ми мріяли, і мрії в нас буяли,
Ми вірили, що буде все як слід.
Дитинство вже скінчилося, а юність
Нам щастя лише й радість принесе.
Ми вічно будем жити! Озирнулись...
Вже старість наша йде. А де ж усе?
Де наші мрії, наші сподівання?
Де згинуло усе, що не збулось?
Як сталося, що все отак зарання
І мимо нас так стрімко пронеслось?
Здавалося – ще жити нам та жити,
І сповняться ще мрії молоді.
Спливло життя...Хіба поверне вітер
Те листя, що розвіяв по воді?
ОТ ЖИТТЯ ПРОЙШЛО...
От життя пройшло!
Як вода спливло:
І бурхлива, і тиха вода.
Сонце в нім було,
І тепло було,
Але більше сльота й холода.
«ОКСАМИТОВИЙ ПЕРЕДЗВІН»
(Гімн фестивалю мистецтв інвалідів
«Оксамітовий передзвін»)
«Оксамитовий передзвін»
Нас усіх зібрав на свято він.
Фестиваль, фестиваль, фестиваль –
Спів і музика линуть у даль!
Фестиваль, фестиваль –
Спів і музика линуть у даль.
Кажуть нам: «Ви неповносправні,
Інваліди ви і каліки».
Та для Бога ми повносправні –
Полюбив нас Господь навіки!
Ми для Бога справні –
Полюбив нас Господь навіки.
З особливими потребами,
Нам проблеми, що іншим просто.
Але духом не впадемо ми
І зломити нас теж непросто.
Не впадемо духом
І зломити нас теж непросто.
І у час той, коли здорові
Прагнуть грошей нажить побільше,
Ми складаєм пісні чудові,
Ми співаєм та пишем вірші.
Ми складаєм пісні,
Їх співаєм, читаєм вірші.
Хоч ми люди з інвалідністю
Й добре знаємося з бідністю –
Бога славить не забуваєм
За таланти, які ми маєм.
Богу славу складаєм
За таланти, які ми маєм.
«Оксамитовий передзвін».
Нас усіх зібрав на свято він.
Фестиваль, фестиваль, фестиваль –
Спів і музика линуть у даль!
Фестиваль, фестиваль –
Спів і музика линуть у даль.
ОЙ, ТАРАСЕ !
Вчив давно Тарас Шевченко,
Як дівчатам жити,
Як вести себе, щоб добру
Славу заслужити:
«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи й кине:
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине.
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ Божий
Мусить погибати.»
Тепер світ перемінився –
Стало чорним біле
І таке твоє повчання
Дівчатам немиле.
Не боїться вже гуляща,
Що відріжуть коси.
І хусткою не покриють,
Бо хусток не носять.
Самі коси повтинали,
Хустки познімали,
Які собі захотіли
Права написали.
Рівноправ’я захотіли –
Маєте, зробили.
Що ви доброго із того
Собі учинили?
Ти бажав колись, Тарасе,
Усім людям волі.
Мають її та не мають
Порядної долі.
О, якби ти міг, Тарасе,
Вийти з домовини
Та із кручі роздивитись
Неньку-Україну
За яку колись волів ти
І життя віддати,
То б за голову вхопився,
Пішов далі спати,
Аби тільки не бачити
Всього того горя,
Що на світі і в Украйні
Содом і Гоморра.
Ти писав нам про Катрусю,
Що москаль покинув,
Одурив її й небогу
Довів до загину.
Стара мати відреклася
Від рідної дочки,
Коли вона породила
Не в шлюбі синочка.
Дорікала, що дівочу
Честь не зберігала.
Хоч їй жаль було Катрусю
Та з хати прогнала.
Старі з журби повмирали,
Катруся втопилась,
Нещасною сиротою
Дитина лишилась.
Розказать тепер такеє,
То весь світ сміявся б.
Та й на тебе дивувались –
Звідкіль такий взявся.
Бо тепер сміються з тої,
Що не знає сексу
Аж допоки вийде заміж,
А всі інші – «екстра».
Вони знають, що й до чого
І як так робити,
Щоби «спати» з мужиками
Й дітей не родити.
А як ще котрась не знає,
То навчать у школі,
В телевізорі покажуть –
Займайсь сексом вволю!
Закупи презервативи
Чи «Регивідони».
З різним запахом і смаком
Подають ґондони.
Вчать дівчаток малолітніх
З ким як треба «спати»
Сифіліс щоб не вхопити,
СНІДу не дістати!
А коли уже вагітна –
Де аборт зробити,
Щоб ні собі, а нікому
Проблем не робити.
Отака тепер наука!
Дали дівкам волю,
То граються у «ромашку»
На перервах в школі.
Врешті школу закінчила
І паспорта має,
Тоді вона вже швиденько
«Спонсора» шукає.
Коли добре наживеться
Громадянським шлюбом
З одним, п’ятим і двадцятим
Та живіт до губи
Уже виросте, то вдягне
Фату, біле плаття,
Знайде дурня з «лопухами»,
Скаже, що він тато.
А на голову нап’ялить
Дівочий віночок,
Ледь звінчають – вже є в неї
Дочка чи синочок.
І така то уже ходить
Горда вся та пишна –
Хвалиться, що «по зальоту»
Вона заміж вийшла.
У сім’ї таким мамашам
Ніяк не живеться.
На свободу, як із цепу
З неї кожна рветься.
Туди-сюди покрутилась
Та й і розійшлися.
Тепер в неї вже законно
«Спонсори» знайшлися.
А що ж їй іще робити
Коли не гуляти,
Не курити та й не пити,
Щоб горе залляти?
А донечка тут же, поряд
З мамою зростає,
Все те бачить, ще змалечку
В себе все вбирає:
Вчиться пити і курити,
З мужиками «спати».
Навчить мама, як дитині
Повією стати.
А хто винен в тому всьому
Не питай – не знаю.
Відвернувся Бог, мабуть то,
Від нашого краю,
Коли дав уже свободу
Сатані робити
Таке лихо по всім світі,
Що аж страшно жити.
Як колись казав, Тарасе,
Ти про свою матір:
Добре, що вона зарання
У гріб лягла спати.
Так і я скажу про тебе:
«Добре, що родився,
Жив, писав, помер давно ти,
Та й, що не женився.
Бо якби тепер підвівся
І рідну онуку
Ти побачив повією –
Яку б терпів муку!»
ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
О, День незалежності,
Ти найкраще свято!
Із яким ще можемо
Тебе порівняти?
О, День незалежності,
Ти, як дар Господній,
Бо гарячу воду нам
Мають дать сьогодні!
Ми півроку ходимо,
Наче бегемоти,
На собі збираємо
За цей час болото.
Ждемо – не діждемося,
Сповнені надії –
Чи дадуть помитися,
Чи будем бруднії?
Як це умудритися,
Щоби дня одного
Випрати й помитися
Усім до одного?
План складаю заходів
Майже похвилинний:
Сама коли миюся
Та мию дитину,
Затим штори виперу,
Потім покривала,
Всі плащі та кофточки,
Вимию дзеркала,
Виперу ще постіль я,
Всі дитячі речі –
Буде в чому в школу йти
В вересні малечі.
Навіть дам помитися
Свому чоловіку –
Буде пам’ятати він
Ласку цю довіку.
Як Комуненергія
Воду дасть гарячу,
То з такої радості
Мало я не плачу.
Дякуємо владі!
Слава Президенту!!
Врешті-то діждалися
Ми від них презенту!
О, День незалежності,
Слава! Ще й ура!
Раді мами з татами,
Рада й дітвора,
Що на Ювілейному
Буде банний день –
Станем незалежними
Від бруду в цей день!
Чи один згадає хто,
На честь чого свято?
В нас на Ювілейному
Таких небагато.
ХТО ЗРОБИВ ГОЛОДОМОР?
Хто зробив голодомор у нас в Україні,
А кого кляне́те ви іще і донині?
Хто при владі був тоді в Радянськім Союзі –
Росіянин чи грузин? Скажіть, любі друзі.
А в самій у Україні, що, було безвладдя?
Нагадайте-но всім нам, хто то був при владі.
І до чого тут Росія, яку ви кляне́те,
Доброго про неї слова в собі не знайдете?
Йосип Сталін був грузин, хіба ви забули?
Лише в Грузії тоді голоду не бу́ло.
Росіяни й українці, справді рідні браття,
Від голоду пропадали – грузину прокляття!
Де ж то теп́ер про грузина погане сказати!
Краще будемо Росію хором проклинати.
Чи забули ви, чи, може, в школу не ходили?
Хоч на трієчки якісь там історію вчили?
Як не вчили, чи забули, чи вам набрехали,
Чи історію наново та й переписали,
То спитайте свого діда, прадіда чи тата –
Щоб історія була вже не така горбата.
На заході України голоду не бу́ло!
Про це навіть батьки ваші іще не забули.
В Україну дід і баба мої повтікали,
Коли з голоду в Росії мало не вмирали.
Тут мій батько оженився й молоду дружину
З Ровно повіз до Ростова – в свою батьківщину.
На Дону я й народилась, і осиротіла –
Від голоду вті́к мій батько, а машина – вбила.
Вернулися в Україну я і моя мати,
Певно тут вже доведеться і вік доживати.
Але слухати ці плі́тки голови слабої
Вже нема у мене сили ані о́т такої.
Правду треба говорити, людям не брехати –
Грузин винен у голоді – не Росія-мати.
АВТОРСЬКІ
ДУХОВНІ ПІСНІ
МОЛИТВА
Простягаю я руки до Тебе
Через мур, через стіни – до неба.
Аж до неба небес простягаю
І тебе я, Ісусе, благаю:
«Прийди, прийди, прийди
Іще на землю раз.
Порятуй і спаси,
І помилуй нас!
Прийди, прийди, прийди
Іще на землю раз.
Порятуй і спаси,
І помилуй нас.»
АЛІЛУЯ
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога-Творця.
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога-Отця.
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Творця.
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Отця.
О, Ісусе, Сину Божий! Вірним Ти був до кінця.
І на небі воцарився, сидиш праворуч Отця.
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Творця.
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Отця.
Достойний прийнять Ти, Господи, славу і силу і честь,
Бо все Ти створив, з волі Твоєї існує й створене все.
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель,
Що Він був, що є, що має прийти!
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Творця.
Алілуя! Алілуя! Славимо Бога Отця.
КЛИЧТЕ БОЖЕ ІМ’Я
Вся надія моя є на Боже ім’я –
Хто прикличе його, той спасеться.
Та щоб кликать Творця, свого Бога-Отця –
Треба знать, що Єгова1 Він зветься.
Бог Мойсею звелів, щоб народу відкрив
Бога їхнього ім’я святеє.
– Ти народу скажи: «Сущий так повелів».
І Єгова відкрився євреям.
– Сущий – ім’я Моє, що на вічні віки,
З роду в рід пам’ятайте про Мене.
Я – Бог ваших отців, більш немає богів,
Нема іншого бога, крім Мене.
Я – Єгова, Я – Бог, Котрий все сотворив:
Сам-Один розтягнув небеса Я,
Одним словом Своїм землю Я утвердив
І людей на землі створив Сам Я.
День Господній прийде. Він вже близько, іде!
Буде страшний той день та великий!
Лиш той зможе спастись на землі із людей,
Хто ім’я буде Божеє кликать.
1) Сущий – Ehejeh – Єгова – Господь – Той, Котрий був, є і буде. (Вихід 3:13-15).
О, ГОСПОДИ, ІСУСЕ
О, Господи Ісусе, помер Ти на хресті!
О, Господи, на Себе Ти взяв наші гріхи!
О, Господи Ісусе, який страшний той хрест!
І слава в вишніх Богу, що з мертвих Ти воскрес!
Ти знову на небі, Ісусе, живеш,
І вічно на небі Ти правитимеш.
Якби-то люди знали, що Бога розп’яли,
Лицем на землю впали б від розпачу вони,
Просили б тоді Бога, щоб Він їм це простив,
І всі б вони волали, щоб Божий Син ожив.
Щоб знов, як до того, Ісус з ними був,
І щоб Він до Бога людей навернув.
Що людям неможливо – те легко Бог зробив:
На третій день по смерті Він Сина воскресив.
Ісус з’являвся учням, щоб віра їх зросла,
І щоб ця добра звістка по світу з ними йшла:
Про те, що Ісус був помер і воскрес,
А потім вознісся Він знов до небес.
Спасенний той буде, хто ввірує в це,
Бо вічне життя нам ця віра несе.
МІРІАМ1
Міріам! Ти висока й звеличена.
Міріам! Самим Богом підвищена.
Міріам! Матір ти Сина Божого.
Ми на Нього повинні буть схожими.
Приспів:
О, Ісусе2, Єшуа, Єгошуа!
Носиш Ти прекрасне ім’я Божеє!
Від Єгови3 поміч Ти нам, людям всім.
По правиці Бога Ти тепер посів.
Міріам! Ти в житті була скромною.
Міріам! І покірною й доброю.
Міріам! Між всіма Бог тебе знайшов,
Щоб від тебе Син Божий у світ прийшов.
Приспів.
Міріам! Тобі важко було коли,
Міріам! На Голгофу Його вели!
Міріам! На хресті Його розп’яли,
Щоб всі вірні Йому вічно з Ним жили.
Приспів.
1) Міріам (звеличена, підвищена) – єврейська форма грецького імені Марія.
2) Ісус – грецька форма єврейського імені Єшуа, скороченого від Єгошуа і
означає «допомога Єгови», або «Спаситель». Матвія 1:21-23.
3) Єгова – Ehejeh – Сущий – Господь – Той, Котрий був, є і буде. Ім’я Бога
Творця Вседержителя єврейською мовою. (Вихід 3:13-15).
СЛАВА ТОБІ, БОЖЕ
Слава Тобі, Боже, що Ти мене чуєш!
Мене вздоровляєш, Ти мене лікуєш,
На мої молитви Ти відповідаєш,
І мене ніколи Ти не покидаєш.
Може рідна мати за мене забути,
І дочка не схоче більш про мене чути –
Через це я плакать ніколи не буду,
Тільки Тебе, Боже, я просити буду,
Щоб так, як Ти можеш нам усе прощати,
Научив і мене все зле забувати.
Щоб зло я простила, за нього забула,
Щоб яка Ти хочеш, така я і була.
По Своїй подобі Ти створив нас, Боже.
Сатана ніколи нас змінить не зможе!
Буде він нас мучить, буде спокушати,
Та ми в серці будем Тебе, Боже, мати!
Я ДЯКУЮ, БОЖЕ, ТОБІ
Я дякую, Боже, Тобі,
Що був Ти зі мною завжди,
За те, що ніколи мене не покинеш,
Ведеш Ти мене по житті.
Приспів:
Ісус Христос за нас помер.
Живе в мені Ісус тепер.
Важке я життя прожила,
Те знає Господь лиш та я.
Вузькими стежками, часом манівцями,
До Тебе, Ісусе, я йшла.
Приспів.
В дитинстві без батька росла,
Дітей я зростила одна.
Нікому на світі була не потрібна,
Лиш Богу я цінна була.
Приспів.
Хай мати зречеться мене
І діти забудуть мої.
Господь мій ніколи мене не покине –
Він вірний на вічні віки.
Приспів.
Я дякую, Боже, Тобі,
Що був Ти зі мною завжди,
За те, що ніколи мене не покинеш,
Ведеш Ти мене по житті.
Приспів.
МІЙ БОГ МЕНЕ СПАСАЄ
Мій Бог мене спасає
І мене береже,
Саму не залишає,
Зі мною йде.
Приспів:
О, Ісус! О, Ісус!
Ти за нас викуп дав.
О, Ісус! Ти життя
Вічне нам дарував.
Крім Тебе я не маю
Опори у житті.
Мій Бог – моя твердиня
На всі віки.
Приспів.
Із чим зрівняти можна
Той біль, що Ти терпів,
Коли нам на Голгофі
Усе простив?
Приспів.
Омив святою кров’ю
Ти наші всі гріхи.
І Божою любов’ю
Спаслися ми.
Приспів.
Тобі співаю славу
І шану віддаю.
Прийми мою подяку
Й любов мою.
Приспів.
ОЙ, БОЖЕ, БОЖЕ НАШ
Ой, Боже, Боже наш, спаси й помилуй нас!
Прости нам, Господи, гріхи, які зробили ми.
За нас Ісуса Ти віддав, наші гріхи на Нього склав,
Прокляв Ти Сина на хресті, щоб вічно ми жили.
І знаю, Боже, я – Ти не покинеш нас,
Хоч має владу сатана та не на довгий час.
За нас Ісус життя поклав, за це Йому нас Бог віддав,
Тепер ми всі Його раби на вічнії віки.
Та любе рабство це, бо нас воно спасе.
Усіх, хто вірує в Ісуса, на небо знесе.
За нас Ісус життя віддав і на хресті Він смерть прийняв,
Щоб ти і я, і люди всі безсмертними були.
Повір, що любить Бог усіх людей землі,
Але до Господа прийти повинні ми самі.
Ісус дав волю нам усім – отож до Господа прийдім,
І хто себе віддасть Йому, той буде вічно з Ним.
Якщо ти Господом Ісуса назовеш,
То вже під владу сатани ніколи не підеш.
Ісус Своїх рабів збере, в небесне царство забере,
І там безсмертним станеш з Ним, із Господом своїм.
СЛАВЛЮ БОГА Я ВДЕНЬ І ВНОЧІ
Славлю Бога я вдень і вночі.
Моя душе, вже ти не мовчи,
А співай щодень ти хвалу Тому,
Хто дав дух життя тілу твоєму.
Швидко день проминає за днем,
По дорозі життя ми ідем.
І не думаєм, що наш кожен крок –
Це від Бога нам корисний урок.
Дав життя Бог тобі і мені,
То ж не марно його проживи.
Бо коли прийдеш до його кінця,
То зустрінеш там ти Бога Отця.
Запитає Бог кожного з нас:
«Ну, прожив ти як свій земний час?
Розкажи мені про діла твої,
Були добрі, чи, може, були злі?»
Хоч Бог знає всі наші діла,
Навіть думку ту, що в нас була.
Та коли буде Він судити нас,
Мусиш ти згадать свій прожитий час.
Тож, поки ще ми тут, на землі,
Хай не будуть діла наші злі.
Щоб, коли прийдем до Отця свого,
Не боялися ми суду Його.
Славлю Бога я вдень і вночі.
Моя душе, вже ти не мовчи,
А співай щодень ти хвалу Тому,
Хто дав дух життя тілу твоєму.
РОЗБРЕЛИСЬ МИ, ЯК ОВЕЧКИ
Розбрелись ми, як овечки, що без пастуха –
Кожен на свою дорогу і шляхи.
Ой, прийди, прийди, Ісусе, ще на землю раз
І до Себе нас усіх збери.
Славен Ісус, славен в віках,
Славні усі Його діла!
Славим Тебе, Господи наш,
Слава Тобі на небесах!
Важко дуже стало нам на цьому світі жить,
Бо велику владу має сатана.
І у дні свої останні хоче він усіх
Звести нас на путь широкий зла.
Казав Ісус: «Широкий шлях,
Що до загибелі веде.
Треба іти вузьким шляхом,
Він до спасіння приведе.»
Друже, якщо ти побачив, що широкий шлях
Вже тебе приводить в пазурі гріха,
Не лякайся, клич Ісуса, щоб скоріш прийшов
Визволить тебе з полону зла.
Боже святий, помилуй нас!
Наші гріхи Ти нам прости!
Бо ми твої дочки й сини,
Нас від диявола спаси!
В двері серця стукає нам кожному Ісус –
Відчини їх і Його скоріш впусти.
І тоді в житті блудить не будеш більше ти,
А Ісус буде тебе вести.
Разом із ним на небесах
Будемо жити вічно ми.
Згинуть страхи, й болі усі,
Бо там не буде сатани.
САТАНА НЕ СПИТ
Сатана не спит,
сатана не спит,
Он рычит, как
лев в поисках пищи.
Ищет он, кого
ему поглотить.
Рыщет он, рыщет.
Еве он сказал:
«Вы съедите плод –
Не умрёте, нет –
станете, как боги,
Будете тогда
знать добро и зло».
И ослушалась
Бога.
Ева и Адам, вняв
его словам,
Не поверили
своему Богу,
Но всё стало
так, как им Бог, сказал –
Смерть
отвергнуть не могут.
Из Эдема их Бог
навек изгнал.
И лица Его люди
не видят.
Так пришёл в наш
мир грех, а за ним – смерть.
Сатана то
предвидел.
Ибо клеветник,
обольститель он
И отец он лжи
изначала.
Перед Богом он
день и ночь на всех
Клеветал
враг-диавол.
Среди ангелов
был он краше всех,
Вознестись хотел
и выше Бога,
И на небесах
ангелов призвал
Воспротивиться
Богу.
И была тогда на
небе война,
Но не устоял
сатана-диавол,
Ангелам его, ему
самому
Места на небе не
стало.
Плачь теперь,
земля, – на тебя сошёл
В сильной ярости
сатана-диавол
Зная, что ему не
много уже
Времени
осталось.
С неба сброшен
он, как звезда упал,
И на землю нам
он принёс горе.
Но Спаситель наш
Себя в жертву дал,
И спасение
вскоре.